Зрідка в дайрект прилітають повідомлення — люди цікавляться справами і творчими планами. Який хіпхоп, якщо рік не виходиш із дому!? Не надихатися ж тарілками і стаканами! Та і нікуди вже рватись і ще щось писати, й так легендарний, як Кен Кізі чи Деніел Кіз — мою писанину вже розтягували на цитати і навіть татуювання робили за якимись ескізами. Соромно як за соломинку хапатись за минуле, з музичними редакторами водити дружбу. Коли твої п'ятнадцять хвилин слави минули, на шістнадцятій стаєш схожим на Женю Скруджа. Мені подобається думати про реп-пенсію — стати жирним й лінивим, як Фагот чи Фоззі. І без музики можна час проводити весело — розлягтися на ліжку, як мертвий голуб на дорозі. Мішаю туборг із єгермейстером — шлунок все перетравить. От і я, в принципі, готовий до якихось колаборацій. Музиканти відцвітають, як фіалки в травні. Яка країна — такі теракти. Який репер — такі провокації. Комусь не сподобається голос. Інші нарікатимуть на текст або читку. Треті, не розбравшись, взагалі охрестять гівнюком: "Краще б вже як Вова зі Львова задісив вчительку! Або як Чемеров записав би фіт із Хливнюком!" Схоже, мені уже нема чого втрачати — випрошую по друзях вподобайки принизливо. Тепер Андрій ти маєш щось сказати Андрій, ти маєш щось казати, тобі слово: "Лий, зливо, лий. Відмивай нас всіх від бруду, літній дощ. Ми втомились як ніколи від зими..."