Турнікет гільйотиною навпіл розрубує день, За спиною лишаючи ліжко і неба блакить, Тільки сонце у вікна заглядує де-не-де. Хоч здається тобі, що заскочив сюди лиш на мить, Час невпинно біжить, наче горлом твоїм кров біжить. І комп'ютери, ніби у вулику бджоли, гудуть, Зрідка вітер влітає в прочинене трохи вікно. Підіймаються люди із місць своїх і кудись йдуть, На столах по собі залишають відкриті блокноти. Їх колеги довкола розгублено лиш роззирнуться І повернуться до роботи. Ей!