Вітер здіймає хвилі, б'ються об воду весла,
Чайки кружляють над пляжем, людям навколо весело,
Я ліниво лежу під сонцем і читаю Марішу Пессл,
Мені липне до ніг пісок, мені неймовірно повéзло —
Літо в самому розпалі, розпочалася відпустка,
Шкіра, засмагла бронзою, вилискує, ніби луска.
Голова моя зараз лусне — від басейну доноситься музика
І галас зігрітих халявним бухлішком відпочивальників русских.
В масці та ластах на дно опускаюсь подібно підлодці.
Мене не турбує, що десь вирує життя на тім боці.
Наробив купу фото коралів та риб, але не запостив їх досі:
"Що нового, дівчата і хлопці хештег яктамсправиуофісі?"
Дні поступово коротшають й літо от-от закінчиться.
Перед тим, як осінні дощі, нас затягнуть в смуту вічну,
Я із друзями час проводжу на маленькій сільській річці —
Ледве навчився плавати хлопчак тринадцятирічний.
Та раптово іду на дно, налякавшися, ніби щось знизу є,
Сціпенілий від страху тону, зробився увесь залізний,
Під водою лиш кволо руками тріпочу і мляво плечима знизую.
Немов режисер якогось кіно на сюжет деталі нанизую:
Адже я ще зовсім малий, і не бачив ще багато,
Я не хочу вмирати, я тільки почав для себе життя пізнавати,
Мені б мати сім'ю, насадити рослин, зайнятися зведенням хати.
Часом думаю, що я там досі тону і життя своє гарне вигадую.