Прокидаюся я удосвіта, Обкладаю себе соцмережами. Наче вірна посланниця господа, Видираюсь на вартову вежу — За тобою продовжую стежити, Не обмежуй мені лиш доступу. Серед інших чужих сердець Моє серденько репетує: Відслідковую нових підписниць, Всіх, хто лайкає і коментує. Спеціальне місце в аду є, Де усім їм настане пиздець. Замість чалитися одиноко, Я обираю померти. Відмовчуються панк-рокери, Збирають повітря сперте — Мережа кишить експертами, В країні ж немає пророка. Не вистачає зла йому, Затятому зрадофілу. Ми усі співвітчизників лаємо, І кожного, звісно, по ділу. Це не тільки мені пригоріло — Пост зібрав вже чотириста лайків. Що це за чотириста лайків!? Де взялись ці чотириста лайків!? Хто ж поставив чотириста лайків!? Щоразу, коли я милуюся селфі, Мною милується чорне дзеркало.