Між жити й вмирати є дещо важливе: слова. Промовлені й ні, нерозчуті і кинуті з лиха, Правдиві, червиві і прикрі, як град у жнива, То затхлі, то ніжні, як скошена зранку трава, То вперті, як кулі сліпі й березнева крига. Твоїми молитвами потяги вчасно вертають у порт, Із вирію тягнуть додому ключем літаки заблукалі, Сумні капітани виводять фрегати з ворожих вод І шкрябає гільзою вірш непоет на броньованій сталі, Аби він звучав, наче богом прочитаний вголос, Між грізних видінь й спересердя розписаних стін, Твоїми молитвами, наш, в позолоті старій, мегаполіс Стоїть в людогущі мільйонній. Зі мною. Один на один. Між жити й вмирати є дещо важливе: слова. В нотатках таємних і поглядах надбарикадних, Колючі як дріт і солодкі, як перші дитячі дива, То щирі, то п'яні, як в травні моя голова, То тихі, - слова, що промовив востаннє.