Яке прекрасне слово — слово "блюз"! Сказав його вголос — і от тобі плюс! І ти одразу крутий!... От я і боюсь Зізнатись комусь, що блюз не люблю. Темніє в душі від твоїх сліз. І в горлі зібрався пекучий слиз. Сам — ніби альпініст, який вгору ліз, Та раптом зірвався зі скелі вниз. Ламають нас дії, ламають думки, Відчужені очі й руки липкі. А щастя хвилини такі нетривкі! Ось воно є... І — раз! — усе навпаки! Залишся, благаю, — я не правий! Без тебе я, наче не живий! Живою водою мене полий — Я буду з тобою, бо я ж тільки твій... Ти граєш в життя, я граю в слова. І серце твоє, і моя голова Не мають контакту — біда не нова. Я такий балакучий, ти занадто жива. Ми знову шукаємо сенсу буття. Так не хочеться згинути без пуття. І як же нам бути — якби ж то знаття?! Але, може, слова — це і є життя? Яке практичне слово — слово "треш"! Варіантів вживання — просто без меж! І от уже навіть не розбереш — Викидаєш сміття чи платівки треш. Я сказав тобі слово — і ти пішла, Хоч у слові й не було ні краплі зла. Так, ніби змія поміж нас проповзла. А може й лишилась між нами — хтозна? Та поки я знов із собою сам: Вдаряю по блюзу, дивуюсь плюсам... Але час від часу кричу небесам, Що мене й досі бентежить твоя краса! Вернися, благаю, не втікай! У серце моє жала не втикай! Я ж знаю — насправді ти не така! Напоказ — тверда, а в душі — м' яка...