Коли війна вривається у двері
Не захистять слова й печатки на папері
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою
Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі
То що ж робити? Сидіти склавши руки?
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами
Почати боротьбу з новими ворогами?
Поплач за мною, мамо, коли я загину
За свою землю, за Україну
Поплач за мною, сестро, не кажучи нікому
Що я вже ніколи не вернусь додому
Тече сльоза, прогорнуючи зморшки
І мама молиться: "Хай поживе ще трошки!"
Вже так давно не бачить сина свого
Іще б хоч раз побачити його живого
Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь
Караюсь, мучусь, але не каюсь
"Якщо не я, то хто?" — зайве питання
Для нас це не проста війна — це визвольні змагання
Людей женуть на схід, немов худобу
Принижують, щоб знищити людську подобу
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів
У них одна надія — на повстанців
Поплач за мною, мамо, коли я загину
За свою землю, за Україну
Поплач за мною, сестро, не кажучи нікому
Що я вже ніколи не вернусь додому
Не кажучи нікому
(Не кажучи нікому)
Не кажучи нікому
Пройдуть роки, земля загоїть рани
Залишаться в живих поодинокі ветерани
А скільки тих, що не прийшли додому
Лежать в своїй землі, в могилах невідомих
Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо
Що в цій війні з чужими поки що програємо
Хай перемоги наші порівняно малі
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі
Ніхто не знає, хто я; ніхто не знає, де я
Тіла загинуть — житиме ідея
А наші душі тут, в рідних просторах
Волинських лісах, Карпатських горах
Поплач за мною, мамо, коли я загину
За свою землю, за Україну
Поплач за мною, сестро, не кажучи нікому
Що я вже ніколи не вернусь додому
Додому
Поплач за мною, сестро!
Поплач за мною, сестро