Їй п'ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід Потяги завмирають на мить і рушають далі Військові їдуть на схід, військові їдуть на захід Ніхто не зупиняється в її місті Ніхто не хоче забрати її з собою Вона думає, стоячи зранку на своєму місці Що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго Що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами Що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого І літньої порожньої панорами Ніхто не пояснює їй, у чому причина Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату Крізь сон чути, як у темряві формується Батьківщина Ніби хребет у підлітка з інтернату Формуються світло й темрява, складаючись разом Літнє сонце перетікає в зими Те, що діється нині з ними всіма, називається часом Головне розуміти, що все це діється саме з ними Формується її пам'ять, формується втіха В цьому місті народилися всі, кого вона знає Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав Коли згадувати більше немає кого, вона засинає