У нас із нею лінії одні Ті лінії, що в'ються на долонях Чому ж вони так дорогі мені? Чому ж тоді від них я у полоні? Чому ж вони так дорогі мені? Чому ж тоді від них я у полоні? Думки у нас із нею теж одні І мріями доля поєднали Чому ж вони так дорогі мені? Чому мені завжди її замало? Чому ж вони так дорогі мені? Чому мені завжди її замало? Уста у нас із нею теж одні Тоді, коли злилися в поцілунку Чому ж вони так дорогі мені? Чому від них немає порятунку? Чому ж вони так дорогі мені? Чому від них немає порятунку? У нас із нею все одне на двох З таким коханням і життя замало! І скласти пазли так міг тільки Бог Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало! І скласти пазли так міг тільки Бог Так скласти, щоб ніщо не роз'єднало!