Тут ніхто нічого ніколи не трогав,
Ніхто ніколи нічого не бачив,
Нікому не должен нічо не хотів.
Тебе пугають тіні, найтемніші тіні,
Найстрашніші, сухі скілєти чужих відчуттів.
Дерева всі живуть у своїх могилах,
Я наблюдаю точно так же живущих людей,
Вони скарєй всього умруть там де корні пустили,
Не дожидаясь осєнніх дождєй.
Дерева всі живуть у своїх могилах,
Я наблюдаю точно так же живущих людей,
Вони скарєй всього умруть там де корні пустили,
Не дожидаясь осєнніх дождєй.
Ніхто ніколи нікого не слухав,
Ніхто ніколи нікого не чув,
- Шо?
Ніхто ніколи істини не нюхав,
Забув. Як вчора все забув,
- Блін!
Ніхто ніколи нікого не слухав,
Ніхто ніколи нікого не чув,
- Шо?
Ніхто ніколи істини не нюхав,
Забув. Як вчора все забув,
- Блін!
Буває, час тягнеться, повільно, як жилка,
Минає, буває, за мить, за секунду,
Лоскою проткнуим брудним пальцем друга бульку.
Ти вже в майбутньому,
Дружба забуде.
Дерева живуть,
По своїй системі,
Їх мало турбують,
Всі наші проблеми.
І тільки від вітру,
Буває в них тремор,
Людина для дерева демон.
Шрам на корі,
Почалася без рому,
Горобчик, ти мчи!
Себе, як у дома.
На небі густіше,
Хмарина чорна,
Значить сьогодні,
Нап'ємося вдосталь.
Життя буває, як солодка вата,
Смачна така і приторна вкінці.
Та сенс який до рани прикладати,
Життя - медові пластівці.
Інколи стає несолодко далеко,
Бо ліки всі на смак, на жаль, такі,
Лікує нас далеко не аптека,
А близькі люди і далекі зірки.
Інколи стає несолодко далеко,
Бо ліки всі на смак, на жаль, такі,
Лікує нас далеко не аптека,
А близькі люди і далекі зірки.