Марат помер уві сні
На початку березня, навесні
Коли танцюють сніги
І ріки лишають свої береги
Як діти лишають батьківські доми
Після тяжкої зими
♪
Марат тренувався на "Спартаку"
Мав техніку вивірену і тривку
З тренованим тілом і серйозним лицем
Був, мабуть, справді найкращим бійцем
В свої роки в напівсередній вазі
Мав наколку з Фіделем на лівій нозі
Імам говорив, стоячи над ним
"Пророк, — говорив він, — не був сумним
Він вірив, що зло вижирає зло
Буде так, як буде. Завжди так і було
Хай Марату згадають про кожну з провин
Пророк і дбає завжди про таких, як він"
Марат помер уві сні
На початку березня, навесні
Коли танцюють сніги
І ріки лишають свої береги
Як діти лишають батьківські доми
Після тяжкої зими
♪
Маратова мама мовчала в кутку
Маратів брат читав молитву гірку
Імам говорив, сонце сходить будь-де
І все, що зникає, ще колись зійде!
"Ніщо не зникає, — відповів йому брат
Я битимусь з тими, з ким бився Марат"
Я знаю напевне, чому він помер
Щоранку він бився проти химер
Щодня він збивав у кров кулаки
Аж доки над ним не згасали зірки
Не всі заступають за цю межу
Всі наші знають, про що я кажу
Як може зникнути те, що є?
Для чого пророк нам усе це дає?
Насправді зникнути може хіба що страх
Все інше є в нас — молодших братах!
Які розбивають собі серця
Вдень і вночі стоячи до кінця
Марат помер уві сні
На початку березня, навесні
Коли танцюють сніги
І ріки лишають свої береги
Як діти лишають батьківські доми
Після тяжкої зими
Марат помер уві сні
На початку березня, навесні
Коли танцюють сніги
І ріки лишають свої береги
Як діти лишають батьківські доми
Після тяжкої зими
♪
Брат відійшов убік
Він був молодший на рік
Марата вважав головним
Тримався ним, всюди ходив за ним
Тепер ось мовчав, відійшовши нараз
І стримував сльози, певно соромлячись нас
Коли виносили тіло, почався сніг
Він падав із темних небес до ніг
Імам ішов попереду, наче мара
Весна на цвинтарі — не найкраща пора
Жінки починали плакати, а чоловіки
Відчували, як тихо згасають зірки