Ситуація і не була під контролем,
Злість нікуди не пропаде,
Ті, хто йшли, розкидалися болем,
Не зміняться навіть коли сонце останній раз упаде,
В черговий раз,
Відриваючи крила мухам,
Знайди собі,
Більш гідне виправдання,
І коли знову підеш шукати правду,
Згадай який шар фарби лежить на ній,
В черговий раз через грати пальців,
Протягнувши червону нитку,
Боляче і так сумно спостерігай,
Як час піском не змиє,
Ту злість, що не розтане,
На сонці, як вода замерзла,
Ще сотні тисяч років тому,
І ця біда, як сито, відсіває людей,
Які б не мали бути мертві,
В очах всіх тих хто їх вважав найнепорушнішим плечем,
Відривай крила мухам,
Тебе не засудить ніхто,
Відривай крила мухам,
Тебе не засудить ніхто,
Відривай крила мухам,
Тебе не засудить ніхто,
Та хто ж тебе засудить, коли ти сам ніхто?
Ми стали майстрами, що по собі залишають лайно,
Я збагатив свій внутрішній світ твоїми слізьми,
І я вже не максимально бідний, а просто убогий,
Іскри не врятують від всепропалюючої пітьми,
Ніякий компас не приведе на дорогу,
У пошуках спільної мови,
Не забувайте підточувати лезо,
І знайшовши золоту середину,
Витирайте кров з кулаків,
У пошуках спільної мови,
Не забувайте підточувати лезо,
І знайшовши золоту середину,
Витирайте кров з кулаків,
У пошуках спільної мови,
Не забувайте підточувати лезо,
І знайшовши золоту середину,
Витирайте кров з кулаків!
Високі кабінети душі,
Не вміщають бюрократів любові,
Вкритись товстезним шаром землі,
Лиш би не залишатись собою,
Високі кабінети душі,
Не вміщають бюрократів любові,
Вкритись товстезним шаром землі,
Лиш би не залишатись собою,
Ми занадто уперті, щоб здатись,
Занадто утомлені, щоби піти,
Ми вже не в змозі дізнатись куди,
Куди ведуть коріння, що видно з-під мутної води,
Що видно з-під мутної води!
Що видно з-під мутної води!
Що видно з-під мутної води!