Дуже приємно, князь
Челядь, ну, шо тут у вас, все норм?
Тоді ось мій наказ
Худобу і жрачку — все напоказ
Десь раз у сто років
Чутно його крики і чутно його кроки
Чутно, як своїми щелепами всюди риє, поки
Ти або тікаєш з хати, або падаєш від дотику
Я бачив все це у розтині
В багряно-жовтому розчині
З ним завжди ті, що непрошені
З долини тих, що непрощені
Насіння ще непророщене
Попід хатами покошеними
Для них як докази злочинів
Хтось здався швидко, а хтось ще ні
Ой, чому в жовтім полі верба рясно плаче?
Ой, якби верби сльози були б на удачу
Ой, чому в жовтім полі верба рясно плаче?
Ой, якби верби сльози були б на удачу
Ой, чому в жовтім полі
Верба рясно плаче? (Верба рясно плаче)
Ой, чому в жовтім полі...
Ой, чому в жовтім полі...
Ой, якби верби сльози...
З жовтими очима, мов приречені
Не шукали шлях по крихтам від печива
Шукали проти вітру і течії
Та не додолу падали плечі
Як жертовная чаша повна німої кривди
Важить більше, ніж ті крихти, на терезах біля лиха
Жовті очі стали німі на сльози
Та тільки в жовтім полі верби лиш плачуть досі
А хтось все живе і живе, як князьок на перині
Жере і жере, поки десь попідтинню
Дрібний середняк добуває лічинок
І вже жовчю ригає, бо воно ж і не дивно
Біля княжих покоїв так бути повинно
По собачим законам усе покоління
Поскидають в яри, навіть не в домовини
Тупо лінь заривати, саме якось згине
Гнілії буряки — делікатес
В меню і ховрашатина є навіть десь
Юшка з горобцями або без
Це від шефа комплімент, наче буябес
Володарюють як змії, їсти не смієш
Поки князь не кине щось як канібало-свиням
Хтось у полі гне спину, поки голод не спинить
І не змусить батька передати естафету сину
Ой, чому в жовтім полі верба рясно плаче?
Ой, якби верби сльози були б на удачу
Ой чому в жовтім полі верба рясно плаче?
Ой, якби верби сльози були б на удачу
Ой, чому в жовтім полі
Верба рясно плаче, верба рясно плаче?
Ой якби верби сльози
Були б на удачу, були б на удачу