Тремтять фібри Навстіж паралоном утЕплені вікна ШАрпаюь і так хиткі нерви вітри Роздратовано смикаєш рвеш сіть Індри Світ як вахтер - з самого порогу непривітний Ранок вялий, вечір в лице дихає спиртом Будь ти хоч нагваль вісімдесятого рівня Не виходь з кімнати, прихопи хоча б мобільний В натовпі одвічні війни ліктів Ти Від третього обличчя Вгадуєш свою потилицю З сотні сусідніх Вплвлений монолітно У двомірному лабіринті Планомірно котишся похиленим вдрізком В точку Туди котяться усі планети Але зднову затримали пошту Ті хто вперед пішли перші Звідти пишуть, що там також Пусто Непозбувна бентега Роздмухана вітром у пустоті ехом Повторно нахлинула фоном здалека Поки напружено чекаю чергу у ширенгах В уяві добудовуючи місто за вікном запрілим В громадському транспорті стабільно прилипаю Мимоволі поглядом косим у телефон сусіда А у свій не так цікаво, в пам'яті немає місця Між зупинками Початок і кінець Куди вклинитись би міг Щоби ідеєю себе Підважить площину Землі І цим навиворіт Перевернути Врешті решт Пунктир осі Шукаю правильну точку Оголошення дав у газети Ними миготять усі екрани Неони на аеростатах Та на автовідпвідачі Пусто