Не знав, що коли падає на плечі Під поглядом твоїм вологий сніг Він важить стільки ж, що й усі ті речі Що жоден з нас так і не відпустив Й поміж нами росте темрява прірви Хибний шлях кличе нас знов Але виринай зі снів Шкода, що болить Та нащо сліди свої ставити двічі У минулорічний сніг? Знаєш же, тобі Зміни так личать І ми вирушимо в світ Вихреснувши мить Де хтось з нас за звичкою іншого кличе Відпускаючи, люби Себе більш за всіх Це так тобі личить Я обіцяю назавжди піти Ти обіцяєш змінитись на краще І я довіряю, та вже в самоті На цьому тлі, щиро вважаючи: зі мною важче Ти знов розквітнеш з приходом весни Цього разу не позичай на це чужої думки Досвід таки дається взнаки Любов до себе — твої обладунки Не іди в темряву прірви Хибне те, що кличе нас знов Але виринай зі снів Шкода, що болить Та нащо сліди свої ставити двічі У минулорічний сніг? Знаєш же, тобі Зміни так личать І ми вирушимо в світ Вихреснувши мить Де хтось з нас за звичкою іншого кличе Відпускаючи, люби Себе більш за всіх Це так тобі личить Але виринай зі снів Шкода, що болить Та нащо сліди свої ставити двічі У минулорічний сніг? Знаєш же, тобі Зміни так личать І ми вирушимо в світ Вихреснувши мить Де хтось з нас за звичкою іншого кличе Відпускаючи, люби Себе більш за всіх Це так тобі личить