Усе, як завжди іде неспішно
Висне поміж численних днів
Серед історій міста
В яких кожен із нас
Залишить своє місце
І може зможе більше
Або застрягне, як всі
Ааа, моє життя —
Весна і сніг в одному флаконі
І, певне, стане кожному любові і болі
Попри усе, я досі повний собою, як чуєш
Попри усе, я досі не вірю нікому, як чуєш
Бо завжди були люди
Люди знайомі і дикі
Люди приходили, брали і я давав їм останнє
Хтось називав мене друг, хтось кликав коханий
І це так смішно, бо я називав їх так само
Ееей. Там де слова гучніші за дії
Ваші обійми, ніби ножі мені
І страшно, куди не біжи
Серед усіх лишитись одним
Ееей. Там де слова гучніші за дії
Ваші обійми, ніби ножі мені
А страшно, куди не біжи
Серед усіх лишитись одним
Ееей. Там де слова гучніші за дії
Ваші обійми, ніби ножі мені
А страшно, куди не біжи
Серед усіх лишитись одним
Лежачи на канапі дотягнутись рукою
Як не до зір, то хоч до музла в телефоні
Для когось щастя, то коли є кохання і діти
А щодо мене? То струни і проект відкритий
Горнятко чаю, цигарка, кілька нулів
І я спокійний, ніби Вішну у водах снів
Все так повільно, розмірено в моєму вимірі
А я й не проти, блукаю тут в пошуках імені
Дедалі важче серед людей, на лоні миру
Зустріти посмішку в натовпі, не фальшиву, а щиру
Коли малий був, то кожен по-справжньому друг
А де вони тепер? Навколо тільки бруд
Якщо ти поруч десь, справжнє, дай хоч знак
Бо в цьому сірому "сьогодні" не можу ніяк
Злапати в руки хоч краплю тепла і надії
Ваші обійми ніби ножі мені...
Там де слова гучніші за дії
Ваші обійми, ніби ножі мені
А страшно, куди не біжи
Серед усіх лишитись одним
Ееей. Там де слова гучніші за дії
Ваші обійми, ніби ножі мені
А страшно, куди не біжи
Серед усіх лишитись одним