Цього ніколи не було Ми не ходили з тобою в будинки В яких за п'ять або десять років Житимуть люди й людинки У ті будинки, які ще без вікон Все дуже просто Вдень світло, вночі темно Твої туфлі на фоні бетону Були б немов слухавки від телефонів Та цього ніколи не було Ранок настав Ми досі без планів? Люди – створіння Роберта Брауна Сонце чи дощ Нічого не значать Коли ти знаєш, що далі Твій голос, твоя енергетика Кава та брауні Ми не ходили з тобою в будинки В яких така атмосфера Немов учора був кінець світу Та ми із тобою не вмерли Світ скотився Забравши з собою Обов'язки, правила, заздрість Лишилося після Лише нас двоє Кущі, дерева і радість Ми не взувались з тобою у венси Не слухали панк Тим паче Мерліна Менсона Не барвили нігті У чорний лак Не курили косяк Не брали з собою сендвічі з сиром Вино в термосі, плед Не читали вголос Листя трави Не вертались назад на своїх двох Проходячи написи, труби, мох Безхатніх котів, собак, жебраків Мужланів, що дурять блискучим костюмом Себе і монтажників шин Застереження, щоб Не убитися струмом Гудуть естакади Поряд пих-пих Тролейбус, що так безнадійно зітхає Та нам із тобою начхати на всіх Нас у них уже більше немає