Бій на світанні, сонце і дим. Мало хто знає, що ж буде з ним. Що буде завтра в юних думках – В когось надія, а в кого - страх. Гілля калин похилилося. Мама, кому ж ми молилися? Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна? Стали батьками доньки й сини, Все кольорові бачили сни. І цілували руки брехні, За тихі ночі - віддали дні. Гілля калин похилилося. Мама, кому ж ми молилися? Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна? Так було добре, там і колись. Там, де без поту і там, де без сліз. Тільки не було в тому мети – Я так не можу, а як зможеш ти?! Гілля калин похилилося. Мама, не тим ми молилися! Скільки іще забере вона Твоїх дітей, не твоя війна?